Каньйон річки Саваклей (Середня складність)
День 1 (15 км)
Розпочали похід від автобусної зупинки в селі Нечаївка Компаніївського району, що біля автомобільного мосту через річку Саваклей із села Антонівка. Рухатись вирішили по правому березі річки, так як на фотознімках зі супутника берег здавався більш прохідним а також на ньому знаходиться декілька цікавих місць. В геоморфологічному відношенні район села являє собою плато, порізане долиною р. Саваклей (Сугоклей). Рельєф місцевості слабогорбистий, порізаний мережею балок та ярів. Головна водна артерія місцевості р. Саваклей — права притока р. Інгул, яка протікає місцевістю з півночі на південь. Взагалі село Нечаївка має довгу та цікаву історію з безліччю подій що тут відбувались та може похвалитися відомими вихідцями. 27 серпня 1902 року на хуторі поблизу Нечаївки народився визначний український письменник Ю. І. Яновський. В 1920–1922 роках на посаді сільського фельдшера працював майбутній письменник І. К. Микитенко. Ним було організовано самодіяльний театр, саме тут він почав писати свої перші прозові та драматичні твори.
Тож першим що нас зустріло на початку маршруту – це скеля висотою 10-15 метрів, яка нависає над річкою та агресивний мужик в автівці що проїжджав поруч та викрикував з вікна “Куда пішли!?”. З вистоти цієї скелі знайомимось з рельєфом цієї ділянки, він представляє собою дуже старе русло річки, яке зараз схоже на балку, порощу мілкою яскраво зеленою травою, де не де через неї проростає каміння покрите мохом і лишайниками. Перегрупувавшись, перевірили та налаштували спорядження для комфортного руху, вирушили далі по під річкою на південь. Наступні 2 кілометри, які проходять між селом та річкою представляють собою ділянки то вкриті очеретом, то молодим лісом з сухою травою по коліно.
Все це знаходиться між скель, висота яких різко змінюється, спочатку їх ледь помітно з під землі, через декілька метрів вони сягають висоти двоповерхового будинку. На маршруті напланували зупинки біля декількох цікавих місць, одним із них була 200 літня криниця, знаходиться прямісінько в скелі, але ми не змогли віднайти її, координати будуть тут. Далі попробиравшись через зарослі очерету та молодих дерев чи то чагарників вийшли в широку долину, де по обидві сторони річки виднілось безліч виходів гранітів. Річка обо краще назвати це струмок не широка, півтора – два метри шириною, через це можливий рух обома берегами річки з переходами між ними, також на цій ділянці багато саморобних містків, тож проблем з переходом тут немає.
Через те що не знайшли криницю трішки засмутились, але не на довго, місцевість перенасичена миловидними місцями. Натикнулись як вже потім зрозуміли на “урочище Перелосне”. У цьому місці річка протікає через плоский камінь, що перекриває русло (ширина близько 50 м), утворюючи водоспад. Назва походить від діалектичного слова “перелиснути” – перелитися. Має місцеве рекреаційне значення. Місце, де знаходиться перекат, нагадує гірську річку з невеликими порогами і водоспадами, що загалом утворює незвичний для Кіровоградської області ландшафт.
Походження такої оригінальної природної пам’ятки достеменно невідоме. Однак упродовж багатьох років урочище Перелосне досить популярне серед туристів. Місцевість буде не менш цікавою і любителям світу флори. Тут зростає велика кількість рослин і чагарників, деякі з них занесені до Червоної книги України. Замилувавшись цими місцями забули що пора вже й поснідати, для цього знайшли гарне місце під прямовисною скелею на березі струмка. В цьому поході вирішили спробувати новий метод підігріву їжі. Аби лишній раз не розпалювати багаття, тратити багато часу на пошук дров, яких тут майже і не було, взяли с собою порожню консервну банку з пробитими дірками по всьому периметру та сухий спирт. Розігріти консерви або чай дуже швидко та легко.
Далі в річку впадають декілька приток і долина стає ще ширшою, йти цими місцями одне задоволення. Під ногами м’який грунт вкритий молодою травою та яскраво-жовтими горицвітами. Навколо дивовижні краєвиди які з моменту виходу він Нечаївки стали ще більш маштабними та монументальними, помітно по руслу річки настільки повноводною вона була раніше, здається була схожою на сучасний Південний Буг. З кожним кроком річка стає більш повноводною, приближаємось до Софіївсього водосховища. Ще одним цікавим місцем на нашому шляху стала грот Чертова пещера, знаходиться вона на місці впадіння лівої притоки що протікає біля села Голубієвичі, координати тут.
Розкопки показали наявність культурного шару знайдені залишки багаття, черепки посуду, кістки тварин). Придержуючись звичаїв не вдалось знайти цю печеру, цілеспрямовано її не шукали. Всю нашу увагу прикувала до себе річка та її берег усіяний величезними валунами. Якось було не помітно коли річка з маленького струмка шириною близько одного метра перетворилася в повноцінну повноводну річку. Продовжуємо рух на південь по руслу, наступні 2 кілометри представляють собою звичайний степ порізаний мілкими балками, прикрашений сухою післязимовою високою травою. Тут слід йти з обережністю, при русі цією ділянкою помітили гадюку, яка злякалась нас так само як ми її та чкурнула подалі в чагарники, далі йшли та перевіряли поглядом наступні кроки більш уважніше. Трішки вище була польова дорога, але ми вирішили йти на пряму до наступного цікавого місця. Цим місцем виявився як нам здавався невеличкий півострів між двома широкими рукавами річки Саваклей. На цьому “півострові” знаходиться нагромадження каміння, з яких відкривається прекрасна панорама на долину річки в обидві сторони.
Перед нами постала проблема, потрібно якось обійти цей рукав для подальшого пересування до наступної цілі. Іншого виходу як йти вздовж рукава та чекати його звуження в нас не було. Але цей обхід виявився дуже корисним для нас, він допоміг знайти нам “Межові камені” – це та археологічна пам’ятка яка стала основною з причин побувати в цих місцях. Являє собою алею менгірів — два ряди з 15 пар паралельних кам’яних монолітів довжиною 779 м. Можливо, культова споруда, пов’язана з божеством Сонця. Ряди зорієнтовані зі сходу на захід, висота паралельних пар брил однакова. Найвища друга пара (до 1.30 м), висота наступних поступово зменшується. Відстань між сусідніми брилами рядів збільшується, деякі з кам’яних брил розташовані на іншому березі річки. – Так говорить один із ресурсів інтернету, ми знайшли лише чотири камені, висота найбільшого близько одного метру. Так як це явище рукотворне, доволі цікаве, але якогось захвату не викликає, можливо з часом ці каміння розтягнули звітси або зруйнували.
Поділились гіпотезами як і звідки ці камені могли тут опинитись, сфотографували їх, відпочили та вирушили далі на пошуки переправи до іншого берегу цього рукава. Нам пощастило, обходити багато не довелося, буквально через 500 метрів притока сильно звузилась, заболотилась і стала доступною для її подолання, знайшли навіть рештки старого дерев’яного містка. Подолавши струмок, вирушили на зустріч основній річці Саваклей, повз каміння та невеличкий лісок на березі. Через дерева проглядувалась водойма і стало зрозуміло що це Софіївське водосховище, отже село знаходиться десь поруч.
На виході з ліска в поле зору потрапив чергова притока Саваклея. Як її обійти вже знали заздалегідь, на мапах тут позначена маленька дамба – насип із землі та повалених дерев, що по іншу сторону утворює невеличкий ставок, який в той час був зайнятий рибалками. Після дамби постав вибір руху далі, піти вздовж притоки, вийти до водосховища або йти до села Софіївка напряму через поле. Не довго думаючи обрали перехід через поле, це скоріш не поле, а звичайний не оброблений луг на якому випасають худобу. Підходячи до села відразу знайшли крутий спуск до низу, зрузуміли що там протікає струмок що нам потрібен після Софіївської дамби. Місце виявилось дуже гарним для обіду, якраз до нього підійшов час. Тихе затишне місце, де струмок протікає між великою кількістю зелених острівків де не де прикрашених різнобарвними квітами. Під час обіду помітили як по упаковці халви повзе наш найголовніший ворог-паразит в походах – кліщ. Слід бути обережними, вдягатись відповідно для захисту, користуватись спеціальними засобами від кліщів а краще зробити прививку. Але якщо все таке не пощастило і він до вас дістався, про те як від нього позбавитись читайте – тут.
Пообідавши та набравшись сил вирушили далі, помітили що запаси питної води вичерпуються і потрібно її поповнити. Знайти в селі воду не проблема, тут є як криниці так і колонки. Місце ночівлі обрали урочище “Розлитий камінь” що на півдні по руслу річки від села Софіївка. Аби почати рухатися в його сторону, в селі потрібно знайти вулицю Садову та виходити з села вздовж неї. Спочатку вулиця буде асфальтованою, потім бруківка а далі перейде на польову. Вийшовши за межі села цією вулицею річка Саваклей і далі буде по ліву руку. Після Софіївки відразу кидається в очі контраст кольорів, до дамби де зберігається велика кількість води, вся навколишня природа за рахунок неї наповнюється життям, трава зеленіша, квітів значно більше. Після дамби ж кольори зміщуються в сторону пожухло жовтого, без достатьної кількості води дерева, трава посохли.
Рельєф також дещо змінюється, долина річки пологіша, виходів гранітів спостерігається трішки менше, але все ж їх тут знаходиться достатня кількість аби придати цьому місцю своєрідну атмосферу. ВІд центру села до Розлитого каменя близько 5 кілометрів, подолали ми цю відстань майже за 2 години, так повільно тому що трішки втомилися та декілька учасників обзавелися мозолями, це трішки сповільнило наш темп. Шлях веде пагорбами, вкритими ковилою, чудовим різнотрав’ям первоцвітів, лікарських та червонокнижних рослин. Невеликі проблеми зі швидкістю пересування не помішали нам вчасно до заходу сонця дійти до заповітного місця. Свою назву урочище отримало завдяки нерукотворному ансамблю кам’яних брил, які нагадують водоспад. Брили омиваються водами річки Саваклей і зачаровують та дивують своєю гармонією і красою. На схилах балки чимало рослин, та й у заглибинах на камені ростуть авринія скельна, очіїток Борисової, аспленії муровий та волосовидний.
З дровами для зручного облаштування стоянки проблем не було, їх можна знайти в достатній кількості на лівому березі в посадці на горі, та притащити до ночівлі схилом вниз. Також на самому дні цієї балки є безліч гарних рівних місць під намет, навколо панує затишок, тож нічні пориви вітру нас не турбували, шум стікаючого струмка по каменям допомогає заснути. Перед ночівлею з кущів неподалеку пролунав шум та один з учасників походу помітив яскраві відблиски чиїхось очей від ліхтарика, та через це налякався.
Цим негідником виявився заблукавший рижий кіт, який приліз на запах вечері. Тому краще всю їжу не залишати ззовні, а брати з собою в намет або підвішувати на дерево, якщо ви не хочете зранку залишитись без сніданку. Зранку вся наша компанія любить відпочити в наметі побільше, але на цей раз мотоцикліст зіграв роль будильника і допоміг нам швидше прокинутись. На стежці помітили сліди від шин, напевно він побачив наш табір, розвернувся і поїхав своєю дорогою далі. Через годину на протилежний берег під’їхала родина на відпочинок, цікавим персонажем виявився один з них. Дістав з автомобіля 4-5 метровий спінінг та намагався ним щось безрезультатно спіймати в струмку глибиною близько 20 сантиметрів. Тому можна сказати що це місце користується великою популярністю в місцевих або навіть у приїжджих людей. Ці всі місця виявились великою несподіванкою для нашої групи, не очікували побачити краєвиди такого рівня буквально під боком місця нашого проживання.
