Морозівський вугільний розріз (середня складність)
День 1 (15 км)
Ціллю цього чергового походу було відвідування двох ключових місць: МОРОЗІВСЬКИЙ КАР’ЄР та Урочище “Велика і Мала Скелі на якому розташоване Срібне Озеро, яке було б кінцевою точкою першого дня походу. Насамперед, приїхавши в смт. Пантаївка, нам потрібно було поставити нашу автівку, та добре, що в селищі були наші знайомі, які допомогли нам з цією проблемою, та “приютили” автівку на дні нашого походу.
Зібравши наші рюкзаки, ми вирішили рухатись вздовж головної траси, а там звернути до села “Новоселівка”, але через декілька хвилин вирішили, що будемо йти прямо по полю до кар’єру. І ми не прогадали, перейшовши поле, нам відкрилася картина: піщані скелі та смарагдова вода затопленого кар’єру які вранці були казково красиві.
На жаль, більшість механізмів уже давно розібрані і вивезені, тому ні роторного екскаватора, ні транспортно-відвального мосту уже не було, а ті які не встигли вивезти – затопило грунтовою водою, яка в той час прибувала з великою швидкістю. Але не дивлячись на це, все одно насолодитись тут було чим.
Через те, що всі члени команди були не проти поснідати, спостерігаючи за красотами цього місця, вирішили розбити невеличкий табір, поробити фото та, власне, поснідати.
Поснідавши та звіривши маршрут з мапою, ми продовжили наш шлях вздовж кар’єру на захід, який проходив повз оглядового майданчика, що у селі Новоселівка.
На годиннику було близько 9-ї години, сонце почало прогрівати грунт, і польові дороги перетворились в місиво з болота, яке трьома шарами налипало на підошві нашого взуття. Не дивлячись на це – кращого шляху попереду мапа нам не обіцяла.
Рухаючись польовими дорогами, обходячи невеликий яр, ми натрапили на гарне місце, з якого відкривався вид на немалу плантацію сонячних батарей. Хоча при плануванні маршруту, на гугл картах, цього місця ми не бачили.
Але далі виявили проблему – дорога, після плантації сонячних батарей, веде не в ту сторону, куди нам потрібно. Тому ми прийняли сміливе рішення – йти врозріз кукурудзяного зораного поля, не дивлячись на труднощі в його подоланні.
Зате, подолавши перехід через поле, нас чекало гарне місце для відпочинку в виді столику і лавочок посеред полів і посадок. В якому ми провели хвилин 20 відпочиваючи та перекусюючи.
Наступним “чек-поінтом” у нас була жд станція “Алієвка”, дорога до якої проходила повз великий штучний курган, створений методом вивезення відпрацьованого грунту з кар’єрів, який нині густо зарослий деревами і кущами.
Дібравшись станції, зробили короткий привал, і вирушили далі, йти нам потрібно було весь час вздовж колій, аж допоки не дійшли б до повороту, який привів нас до Урочище “Велика і Мала Скелі”.
І ось, через пів години, ми дійшли до кінцевої цілі, красоти цієї місцевості нас приємно здивували. Відразу знайшли місце для ночівлі. Розбили табір, нарешті перейшли до відпочинку та дослідження території.
День 2 (15 км)
Ніч пройшла майже спокійно, якщо не враховувати, що крізь нас два рази проходили люди, які звертали увагу на наш табір. Також вночі були заморозки, але ми добре утеплились, тому спати було комфортно. Прокинувшись, прийнялись до приготування сніданку та прибирання території після нашого перебування на ній.
Поснідавши, зробили ще декілька фото, попрощались з цим чудовим місцем і вирушили назад в с. Оліївка.
Дібравшись до с. Оліївка, ми вирішили не вертатись тим же маршрутом, а піти в обхід через село Бандуровка, далі вздовж села Морозовка. Погода була хоть і теплою, але дуже вітрянною, тому довелося одягати бафи та балаклави для захисту від нього. На виході з с. Оліївка, зустріли місцевого жителя, який нам підказав вихід до річки Інгулець, яка вела до села Бандуровка. Правда річкою її важко назвати, так як нам за весь час подорожі попід нею виднівся лише один густий очерет.
Пройшовши через с. Бандуровка, та вийшовши на головну (і єдину вулицю) села Морозовка, вирушили в її кінець, де нам потрібно було звернути наліво, і вийти на польову дорогу, яка йшла вздовж кар’єру. Ця дорога проходила посеред балки з різноманітним рельєфом та рослинністю, де рівнини змінювались пагорбами, а пустий степ періодично заростав чагарниками.
Пощастило побачити один з небагатьох старих іржавих кранів, який знаходиться між розрізом та однойменним селом Морозовка. Всі шляхи що ведуть до нього перекриті стрічкою, а також в цього механізму є навіть свій охоронець, тому вирішили не ризикувати, та розглядали його з дозволеної відстані.
Пройшовши ще біля 2-х кілометрів, ми повернулись до початкової точки, де ми залишили нашу автівку.