Вибір шляху пересування у пішому поході визначається рельєфом, рослинністю і наявністю стежок.
Відкриті простори лугів, необроблених полів, а також невеликі переліски, сосняки та інші легкопрохідні ділянки слід долати по азимуту або орієнтуючись на добре видимий дальній місцевий предмет (окремо розташоване дерево, горб, будівлю тощо). Густі ліси з підліском, пересічений рельєф, чагарники краще переходити по стежках, навіть тих, що йдуть убік від необхідного напрямку. Якщо маршрут пролягає густим лісом, де немає стежок, для пересування слід обирати шлях уздовж річок. Особливо це доцільно у болотяній місцевості, де найсухіші ґрунти утворюють вузькою смугою вздовж водотоків.
У лісистому середньогірї для пересування звичайно обирають пологі гребені, оскільки там простіше орієнтуватись, складніше заблукати і легше йти, ніж внизу, у темних урвищах.
Виходячи на відкриті ділянки трав’янистих схилів, гірських лугів, осипів, у пересуванні слід надавати перевагу випуклим формам рельєфу. Там менший ризик каменепадів, оповзнів і дають кращий огляд навколишньої місцевості.
Подолання крутих схилів. Для успішного пересування крутими схилами необхідно мати взуття на рифленій, неслизькій підошві, а також оволодіти такими прийомами ходьби:
Під час підйомів черевик рекомендується ставити на всю підошву, а не на носок. Водночас слід намагатися зберегти горизонтальне положення ступні, користуючись кожним міцно закріпленим каменем, незначною випуклістю схилу, на які наступають каблуком черевика.
Чим крутіший схил, тим більше треба розводити носки ніг. Під час затяжного підйому рекомендується підніматися “серпантином”, почергово то правим, то лівим боком до схилу.
При пересуванні по трав’янистому схилу вздовж нього (траверсування) ступню розташованої вище ноги треба ставити на всю підошву поперек схилу, а іншої – розвертати носком на певний кут донизу.
По хорошій стежці і з легким рюкзаком підготовлені туристи можуть спускатися бігом. При цьому ноги, майже не згинаючи, далеко викидають вперед, а корпус – назад. На крутих ділянках спускаються на напівзігнутих ногах.
Подолання лісових заростей, завалів. По лісових заростях, густому чагарнику або високому жорсткому травостою пересуваються компактною групою з інтервалом, що гарантує безпеку. Кожен повинен уважно стежити за тим, хто йде попереду, і повторювати його рухи. Потрібно притримувати гілки, які перегороджують стежку або нависають над нею, щоб вони не вдарили того, хто йде позаду. Для захисту від гілок одяг повинен бути з довгими рукавами (бажано штормовий костюм). Одну руку виставляють уперед, щоб уберегти від них обличчя і очі. Для того щоб обійти дерева, які впали на стежку, слід не перестрибувати, а обережно перелазити, переповзати через перешкоди. Необхідно пам’ятати, що стовбури під-гнилих дерев нестійкі і часто покриті слизькою гнилою корою.
На рюкзаку та одягу не рекомендується мати предмети, за які можна зачепитися: підвішені до рюкзака відра або казанок, сокира, що стирчить Із кишені. Навіть лижна вовняна шапочка з помпоном чіплятиметься за рослинність і затримуватиме рух туриста.
Подолання заболочених ділянок. Заболочені ділянки на маршруті долають по замощених стежках-гатках. Якщо їх немає, то на безпечному болоті (про це необхідно завчасно розпитати місцевих мешканців) туристи переміщаються, крокуючи або перестрибуючи з купини на купину. У кожного в руках повинна бути жердина, яка слугує опорою, зондом для вимірювання глибини і засобом самострахування під час падіння. Під час переходу сплавини інтервал між туристами збільшується до 5-8 м.
Для зменшення тиску ступні туриста на болотистий ґрунт можна користуватись плетеними “лижами”, підв’язуючи до взуття шматки фанери, що легко знімаються.
Подолання водних перешкод. У поході водні перешкоди туристи долають різними способами, зокрема, це залежить від наявності мостів, кладок та індивідуального спорядження туристів.
Переправа по кладках. Водні перешкоди у нескладних піших походах долають по готових мостах і кладках. Якщо вони не мають перил і нестійкі, то першим їх переходить досвідчений турист. Він випробовує переправу і організовує страховку іншим членам групи за допомогою жердин або руки. Для кращого збереження рівноваги під час переходу кладки кожному слід мати довгу палицю.
Найважче втриматись на колоді, якщо вона коливається у горизонтальній площині. Декількома присіданнями із натиском ці коливання можна припинити або перевести у вертикальну площину, що спричиняє менше незручностей для туристів. Іноді поряд із колодою на висоті плеча натягують перила з мотузки або тримають жердину.