Чорний ліс (Низька складність)
День 1 (7 км)
Цей похід вихідного дня розрахований на два дні. Починається та закінчується він в селі Знам’янівського району, Кіровоградської області – Богданівка. Добратися сюди можна приміськими потягами, так як тут знаходиться станція Чорноліська, графік доволі зручний. Але ми вирішили їхати автомобілем, запаркувати його можна біля Лісгоспу, він знаходиться за 500 м вправо вздовж колії. Близько восьмої години ранку ми вийшли на маршрут, прохолодна погода середини весни змусила нас одянгутись відповідно. Повертаємось в сторону переїзду через колії та шукаємо стежку чи дорогу, яка веде безпосередньо в сам ліс. Місцеві показали дорогу, добротну та добре накатану, вона повертає трішки на право, ніби намагається оминути ліс, проходячи біля нього.
Рухаючись далі по праву руку бачимо насадження сосен, цю частину маршруту нас супроводжував приємний хвойний запах та яскраве сонце. Після закінчення соснової полоси потрібно відразу повернути наліво, вглиб лісу. Відразу відчувається атмосфера цього лісу, на деревах тільки почали з’являтися бруньки, а земля вже вся вкрита насичено-зеленою ковдрою в перемішку з різнобарвними квітами. По цій дуже горбистій стежці рухаємось в низ до невідомого струмка який біжить наскрізь лісу, розділяючи його навпіл. Потрібно рухатись так, щоб цей струмок був справа, майже весь час більше нагадує пересохше болото.
На стежці тряпляються великі повалені дерева, які через те що горбистий рельєф проблематично обходити або перелазити по ним. Так, наповнюючи свіжим та чистим повітрям легені ми йдемо 2 кілометри, поки не натрапимо на маленьке озерце зліва від нас. Заболочене, пороще високим сухим очеретом та маюче неприємний застійливий запах, ця водойма на довго нас не затримала.
Якщо не сходити з цієї стежки якою ми прямували, біля цього озерця на табличці зображена червона стрілка, яка вказує подальшу дорогу. Також біля неї є невелика перешкода у вигляді хлипкого містка через трясовину, переходити потрібно обережно, вступивши можна залишити один із своїх черевиків назавжди в цьому містичному місці. Далі після подолання цієї не легкої перешкоди рухаємося по густозарощій стежці яка звертає трішки вправо.
Наступний кілометр маршруту представляє собою густий ліс, нижній поверх якого вкритий колючими чагарниками, трішки пройшовши ми зустрічаємо завітне озеро, але з цього берегу до нього підібратись неможливо, тяжко навіть роздивитись, очерет висотою більше 2 метрів. Ми не засмутились і продовжили йти далі, перелізли через величезну деревину, яка перекривала рух, подолали викопаний рів для стоку води. Проміжною ціллю та серединою маршруту була траса, яка проходить посеред лісу, орієнтиром того що неподалік знаходиться траса, буде зелене море конвалій між дерев після якого крутий підйом.
Трішки відпочивши, вирушили на право по трасі , поки йшли з нами віталися небайдужі водії, чим саме ще більше підіймали настрій. Побачивши заасфальтовану дорогу, яка відходить від основної, звертаємо на неї, веде туди, куди і потрібно. Пройшовши метрів двісті натикаємося на паркан, який огороджує територію колишньої державної дачі, через декілька хвилин вийшов охоронник цієї території зі своїми друзями псами, один з яких нагадує єнота.
Виявилося, що вхід до гідрологічної пам’ятки природи коштує 10 гривень, які напевне ідуть на харчування охороннику та єноту. Огороджена територія невелика, але цікава, перше що потрапляє в очі – це моторошний двоповерховий будинок посеред лісу, який нагадує закинуту лікарню. Він настільки тут довго стоїть, що деякі дерева які ростуть біля будинку, пронизують його підлогу та кришу наскрізь.
Цей атмосферний будинок в сукупності з містичними історіями якими оповите це місце став би ідеальним місцем для відзняття сцен фільму жахів. Трішки далі за будинком охоронця є двадцяти метрова кладка, дозволяє пройти через заболочений, порощий очеретом берег до озера. Майже вся поверхня води озера покрита сплавиною (зелені «острівки» із різних видів рослин), окремі ділянки суші, які постійно «мігрують» поверхнею. Тож стоячи, здавалося б, на березі, можна несподівано опинитись посеред озера.
На таких острівках, де ростуть трави і дерева, квітнуть рідкісні орхідеї, а дзеркало озера прикрашають водяні лілії. Гід-охоронник розповів декілька цікавих та містичних історій, однією з яких була про те – що ніхто досі не може виміряти глибини цього озера, хоч спроб було багато, як якось, взявши дві мотузки по 250 метрів, спробували опустити їх на дно. «Пристрій» зупинився, ймовірно вдарившись у дно, вже коли була розмотана котушка другої мотузки майже до кінця. Кажуть, що Берестувате ймовірно має подвійне, а то й потрійне дно. Перше з них утворюють опале листя та рослини. Також є історія про дослідника аквалангіста, який вирішив дослідити озеро з середини, знайти дно, пірнув та не повернувся.
Також біля будинку охоронця є гарне місце для розбиття табору, взагалі місце обладнане для туризму. На пропозицію зупинитись тут на ночівлю відмовили та продовжили рух далі, вийшли через ворота звернули на право та попрямували по під парканом. Ця стежка завела нас в березову рощу, йшовши по ній насолоджуючись весняним лісом все здавалось доволі звичайним, але поступово земля під ногами ставала мякшою – це виявилось болото. Йти тут потрібно дуже обережно, звичайного кольору земля вкрита листям може виявитись глибиною по коліно. Зрозумівши що далі ми не пройдемо, вирішили звертати зі стежки та підійматись на пагорб. З висоти цього пагорба перед нами постала стара балка, по цю сторону з якої було наше місцезнаходження повирубувані всі дерева, залишилось тільки безліч пеньків та колючі кущі.
Перейшовши на іншу сторону балки, почали шукати місце ночівлі, з дровами тут проблем не буде, а розпалити вогнище можна за допомогою сухої трави, яку можна набрати в балці. Спочатку ми розбили табір на возвишенні – це виявилось помилкою, так як прохолодний весняний вітер пронизував наскрізь, довелося збирати речі та спускатись в долину лісу. Нове місце не змусило довго чекати, знайши рівне місце метрів за чотириста далі від попереднього. Головною особливістю ночівлі в цьому лісі є неймовірна тишина, навколо жодного звуку.
День 2 (4 км)
Відпочивши та набравшись сил, поснідали, зібрали речі, вирушили на пошуки зворотнього шляху, так як загубили стежку маршруту. Спустились у вчорашню балку до накатаної дороги та повернули на ліво, виявилось що ця дорога йде туди куди нам і потрібно. Ввійшовши до лісу, балка почала обростати густими деревами, а на землі почали з’являтися різнобарвні квіти, які нагадали вчорашній день. Посеред балки протікає той самий заболочений струмок, воду з нього краще не брати, взагалі води слід набрати відразу на два тік, так як тут немає де її безпечно можна поповнити.
Також в цьому чорноліському масиві водяться якісь місцеві кліщі, в 3 рази менші за звичайних та чорного кольору, частіше оглядайте себе. Шукаємо знайому для нас стежку та рухаємось прощаючись з лісом до виходу. Вийти з нього можна безліччю стежок які паралельні одна одній та знаходяться на відстані 500 метрів одна від одної, шукаємо орієнтир у виді молодого насадження ялинок, або йдемо на звук потягів, які повзають тут доволі часто.
