Розлитий камінь
Заповідне урочище «Розлитий камінь» знаходиться у Компаніївському районі Кіровоградської області, це ніби кам’яний водоспад, що навіки застиг у своєму падінні до річки Сугоклея. Влітку потічок, що проклав собі шлях по дну балки, пересихає, тож завітавши туди у липні ми змогли тільки ноги намочити та помилуватися різнотрав’ям на берегах річечки. На схилах балки чимало рослин, та й у заглибинах на камені ростуть авринія скельна, очіїток Борисової, аспленії муровий та волосовидний.
Незвичною була знахідка на брилах світло-жовтих квіток із тендітними видовженими пелюстками – це тюльпан гранітний, занесений до Червоної книги. Поки що це єдине, відоме в області, місцезнаходження даного виду. Та й для України в цілому він є дуже рідкісним. Але цим видом не обмежується перелік червонокнижних рослин урочища. Тут зростають також сон чорніючий, гвоздика бузька, астрагал шерстисто-квітковий, ковила волосиста, вона місцями співдомінує у травостої. Звичайними є в урочищі чагарники – кизильник чорноплідний, вишня степова, карагана кущова. А вздовж річки тягнуться прибережно-водні угруповання. На вологих ділянках плямами зустрічається цінна лікарська рослина валеріана висока. Площа цієї пам’ятки природи – 25 га.
Дістатися до урочища із Кіровограда нескладно – треба їхати по трасі у напрямку на Компаніївку, а далі – на село Софіївка. У центрі села є пам’ятник загиблим воїнам – вам треба його проминути, і повернути ліворуч, виїхати із села і кілька кілометрів прямувати по степовій дорозі, доки не побачите зліва урочище.
Розлитий камінь – дивне словосполучення. Але побачивши це заповітне урочище, переконуєшся в логічності назви. Ніби кам’яний водоспад навіки застиг у своєму падінні до річки Сугоклії.
Цим незвичайним для степової України ландшафтом ми завдячуємо геології, а точніше змінам у геології, до яких призвели надзвичайні події часів ядерної зими. Виявляється, це теж астроблема – «зоряна рана»!
Стародавня космічна екологічна катастрофа, що відбулася 65 мільйонів років тому, призвела до глобальних змін на поверхні Землі, в її надрах, в атмосфері, в кліматі. Планета вкрилась пиловою хмарою, крізь яку не міг пробитись жоден промінчик Сонця! Настало заледеніння. Все, що не згоріло, не задихнулось чадним газом, замерзло. Життя на Землі зупинилось на цілих 200 років…
Відомо, що від удару метеорита не тільки розламувалась земна кора, виливалась лава. Були і вибухи. Наприклад, так сталося на Чорному озері. Відомо, що від сильного удару вибухає порожнеча. На межі Бовтиської западини, близько від денної поверхні вибухнула порожня, вертикально розташована кімберлітова трубка, відкривши денну поверхню. Згодом порожнеча заповнилась водою (природа не терпить пустоти!) – утворилось наше Чорне озеро.
У випадку ж Розлитого каменю відбулось приблизно те саме. Кімберлітова трубка вибухнула, але не відкрила денну поверхню, а тільки трохи випнула округлий пласт рожевого граніту діаметром близько 50 метрів. Від вибуху порода всередині стислась, а після удару утворилось розрідження і як результат – електромагнітна аномалія. При цьому дещо оголились виходи кристалічного щита, утворивши мальовничі кам’яні брили: Водоспад, Плачуча скеля.
До заказника між Полтавкою і Софіївкою (площа 25 га) шлях веде пагорбами, вкритими ковилою, чудовим різнотрав’ям первоцвітів, лікарських та червонокнижних рослин. Де-не-де виринають окремі кам’яні брили. Одна схожа на беркута, що злітає, друга – на слоненятко, а ще одна – на анаконду, що налаштувалась до нападу. Над самим Розлитим каменем височіє великий палець руки як знак того, що ось тут таке гарне місце, куди ми маємо дістатись!
Місцеві жителі розповідають цікаву легенду, яка чудово оживляє навколишній пейзаж зворушливою історією красивого кохання із вічною проблемою боротьби добра і зла. Кажуть, жили в селі гарний, розумний хлопець і красива, роботяща дівчина. Та мати хлопця не злюбила її і всіляко перешкоджала їхнім зустрічам. Тож і бачились вони аж біля водоспаду, біля скелі з печерою за селом. Одного разу він прийшов раніше, походив навкруги…І побачив біля скелі розквітлий горицвіт. Здивувався: раніше він ніколи тут не цвів. Хотів зірвати для коханої, та пожалів – нехай побачить його сама, а як захоче, то зірве.
Зустрілись біля водоспаду. Хлопець і каже: «Біля нашої печери розцвіла квіточка – золота, геть схожа на тебе! Пішли покажу!» А дівчина посміхнулась і швидко побігла до скелі. Хлопець прибігає – ні дівчини, ні квіточки! Гукав, шукав – немає! То мати хлопця підстерегла дітей. Як тільки дівчина зірвала квітку і ступила до печери, зачарувала її, перетворивши на камінь, що закрив вхід до печери… Хлопець хоче увійти – а входу немає: тільки по каменю тече водичка… Він все зрозумів. Мати, віщунка, не раз погрожувала йому це зробити. З розпачу перетворився він на рівненький ручай, що тік повз скелю, щоб її сльози втікали в нього і вони завжди були разом.
Далі, об’єднавшись з коханою, ручай швидко прямував до Розлитого каменю, проторюючи його веселими сплесками, голосно розливаючись гуркотом води навкруги. Зрозуміла стара жінка, що наробила. Горю і каяттю не було меж! Перетворилась сама на частину скелі. Отак і дотепер всі можуть бачити профіль злої жінки, яка покарала сама себе. А навколо буяє життя! Селяни дуже люблять цю місцину. Тут можна побачити сірих кротів, смарагдових ящірок, водяних черепах, степових змій. Це місце полювання лелек, сірих чапель, шуліки червоного. Це місце невимовної краси в будь-яку пору року, але найкраще тут навесні, тому і живе в народі легенда про прекрасне кохання…
