Урочище Гард
Туристичній спільноті України добре відома назва «Бузький Гард». Так називається Національний природний парк, який розкинувся на території п’яти районів Миколаївщини. Але далеко не всі знають, що ця назва пішла від розташованого на березі Південного Бугу біля міста Южноукраїнська урочища Гард, яке тісно пов’язане з історією запорозького козацтва. Сьогодні урочище є своєрідною природною лабораторією, в якій можна побачити ті ландшафти і природні умови, в яких відбувалося становлення і розвиток українського козацтва протягом XVI-XVIII століть.
Урочище Гард – це глибокий вузький каньйон з крутими скелястими берегами. По межі його гранітних брил тече Південний Буг, утворюючи тут один з найбільших порогів – довжиною понад півкілометра. З лівого берега нависають три величезні скелі з поетичними назвами – Сова, Брама і Пугач. Разом всі ці об’єкти утворюють величний кам’яний ансамбль. На верхніх ярусах урочища, де висота скель досягає 40-50 метрів, панує степова рослинність. Нижній ярус оповитий заростями карликового дуба, клена татарського і численних чагарників.
Окрім живописних природних пейзажів, Гард цікавий своїм історичним минулим. Посеред цього ландшафту розгорталося чимало різних подій, пов’язаних з козацтвом, це місце оспівано в численних народних переказах і легендах. За переказами, в стрімкій вертикальній стіні скелі Пугач була печера Тюрма. Її ще називали запорізької в’язницею. Вхід в неї був на кілька сажень вище поверхні води і на кілька аршин нижче гребеня скелі. У неї опускали на мотузці або ланцюгах в’язня, який вибратися звідти самостійно вже ніяк не міг.
Навпроти Пугача, посеред річки, привертає увагу скелястий, порослий травою і деревами острів Гардовий. У ті часи він був чудовою природною фортецею, яка майже не вимагала додаткових заходів для зміцнення. Це місце було найближче до кордону з Османською імперією і Гард вважався найзручнішим прикордонним форпостом, який захищав з півдня українські землі.
Тут майже три століття був центр Бугогардіївської паланки на чолі з запорізьким полковником, який керував військово-адміністративним округом між лівим берегом Бугу і правим Інгульця, а на півночі кордону паланки доходили до річки Чорний Ташлик.
«Назва урочища пішло від рибальської споруди. Як свідчить назва Гарда і однойменного острова посеред річкової бистрини, очевидно, десь тут повинні були ловити рибу традиційним тоді способом: за допомогою спеціалізованої споруди – гарда (походить від слова городити). Підтвердження цьому ми знаходимо в історичних джерелах: саме тут, використовуючи камені паркани-пороги, річку перегородили подвійною стінкою гарда, який і дав назву урочищу і козацької паланки »
Варто відзначити, що незважаючи на всю цінність тутешніх місць, екологи та громадськість Миколаївщини побоюються, – все вищеописане може опинитися під загрозою знищення. Адже зараз Південноукраїнська атомна електростанція наполягає на піднятті рівня Олександрівського водосховища до 20,7 метра. І це, на думку багатьох, призведе до затоплення острова Гардовий і навіки поховає останній збережені в Україні ландшафти запорізьких порогів.
Але не тільки своїм історичним минулим цікаве це місце для сучасників. Урочище Гард також є одним з центрів скелелазіння України, де клуби з усієї країни проводять різні чемпіонати, змагання та фестивалі.
На крутих щитах скелі Брама проходять маршрути з категоріями складності від IV до VII. Найважчі з них мають категорії VII-a та VII-б і називаються «Дракон» і «Табу». Також можна полазити на кам’яних брилах скелі Пугач.
Крім того, більш привабливого місця для катання на велосипеді, ніж урочище Гард, годі й шукати. Його огортає мереживо мальовничих ґрунтових доріг, які з’єднують між собою пороги, балки і скелі, що ведуть по просторих терасах з оглядовими майданчиками. Звідси відкриваються мальовничі пейзажі з видом на могутні скелі, Сокурову балку або «Ворота Гарда», як її називали ще козаки.
Бузький Гард – це долина в розломі Українського кристалічного щита, через яку тече Південний Буг. По берегах річки розкинулася унікальний кам’яний степ, який з весни до пізньої осені буяє розмаїттям кольорів і трав, яких тут налічується близько 800 видів, 25 з них занесені до Червоної книги і Європейського червоного списку.
Туристи, які приїхали сюди на кілька днів, можуть зупинитися в хостелі або в готелях в місті Южноукраїнську, який розташований всього в кілометрі від урочища. А також в мотелях на трасі Ульянівка-Миколаїв в 5 км від міста. Поїсти можна в місцевих кафе, ресторанах і фаст-фудах.
