Олешківські піски (середня складність)
День 1
На території національного природного парку є декілька промаркованих маршрутів, тут вони звуться екологічними стежками, за даними офіційного сайту таких стежок налічується 3 штуки. Ми ж вирішили побудувати свій маршрут, зробити це виявилось не складно так як це одне велике цікаве місце і його можна обходити всіма сторонами, пустеля майже з усіх боків однакова. Тому підїхали ми до найбільш зручнішої і найблищої сторони. Все починалось доволі яскраво, знайшли гарне місце для парковки авто, розвантажились, приготувались до цікавого маршруту, уже через густі хвойні зарослі виднілись бархани але тут до нас підїжджає підозріла автівка. Відчиняються двері, і з них в нашому напрямку прямують два чоловіки в камуфляжі. Розповіли що вхід на територію данного парку платний, прогулянки цією місцевістю краще проводити в супроводі екскурсоводів так як деяка частина парку – дієвий полігон. Добровільно примусово відправили половину нашої команди до пункту реєстрації, до речі там же міститься парковка. Розцінки на вхід і перебуванню в парку різняться від кількості часу, типу ночівлі та наявності екскурсоводів, ми ж обрали найбільш доступну.
Наступним кроком після отримання дозволу в реєстраційній будівлі на відвідування національного парку стало возз’єднання всіх членів туристичної групи разом. Залишивши авто на парковці двоє учасників вирушили до стартової точки пішки не запам’ятавши звотротньої дороги, тим часом пустився дощ стіною. Нарешті, по голосу, всі зібрались та почали підготовку до виходу на маршрут. Перше що кидається в очі – велика кількість різноманітних хвойних рослин, від маленьких кущів до високих дерев. Звичний нам центральноукраїнський грунт замінив жовто-гарячий пісок, навіть місця де велика кількість густого трав’яного покрову не можуть приховати пісок в якому ростуть.
Пройшли від сили кілометр та вирішили зупинитись на сніданок о 12 годині для, так як дорога виявилась не близькою плюс непередбачувані затримки з реєстрацією для входу. Місце натрапилося живописне – густий хвойний ліс з безкінечною кількістю шишок на піщаній підлозі, в додаток довелось організовувати захист від чергової хвилі дощу за допомогою двох разом зчеплених плащів пончо.
Набравшись сил за сніданком та спакувавши всі речі вирушили далі, перший час все навколо було схоже на давно закинутий город, бур’яни на якому забувають полоти вже багато років поспіль, але з піском замість землі. Чим глибше рухались в сторону центра Олешків тим чище ставало навкруги але повністю справжніх барханів, які звикли бачити в різноманітних фільмах та пізнавальних передачах знайшли дуже мало. Один лише сектор площею приблизно з футбольне поле близько до центра парку. Так як це напівпустеля, скоріш за все через кілька десятків років всі дюни покриються цим низкотравяним покровом і ефект він знаходження тут значно зміниться в гіршу сторону.
Перше-ліпше місце яке було дуже схоже на справжню пустелю викликало у всіх учасників групи море непідробних емоцій, та ще й на контрасті з незовсім вдалим початком, коли вся експедиція була під загрозою зриву. Відразу всі, неначе під команду залишили своє спорядження та вирушили досліджувати новий цікавий та невідомий для нас ландшафт. Пересування вверх-вниз по великим насипам дуже сипучого піску достатньо силозатратне. І знову нас наздогнав дощ, взагалі погода на протязі першого дня маршруту була доволі мінлива – сонце змінювалось ливнем з великою частотою. Попри те що добру частину дня йшов дощ пісок не втрачав своїх сипучих якостей та залишався у незмінному стані. Спочатку вважали що похмура погода з перемінним дощем зіпсує враження, але як потім виявилось це було велике везіння пройти більшу частину парку з такою погодою. Захиститись від 3-5 хвилинного дощу не складно, а от йти під легким вітерцем с комфортною температурою – приносить додаткове задоволення під час походів.
Наближався час обіду, по щасливій випадковості на шляху трапився спеціально для такого облаштований оазис. Серед доволі великої кількості дерев помітили приховану альтанку, капітально якісно побудована, з міцною стелею, столом та лавочками. Неподалік розташувались дві душові кабіни та безліч розкиданих пустих баклашок біля них. Перечекали ще кілька хвиль мінливого дощу та підкріпившись вирушили далі, так як погодженого маршруту не було обрали сторону яка подобається найбільше. Пройшовши буквально пів кілометру бархани значно збільшились в розмірі і перед поглядом відкрилось щось схоже на піщаний каньйон зі стрімкими спусками по краям. Не розгубившись дістали недалеко запаковані каремати та вирішили пробувати місцеві гірки, ідея видалсь вдалою, каремат ковзає піском трошки гірше ніж по снігу. Це місце тримало нас не менше години, за часом не вслідкували та через надмірну хмарність сонце також не підказувало що вже почало вечоріти.
Довелось покидати розваги та вирушати на пошуки місця для ночівлі, з цим в даному місці не повинно виникнути проблем. Оазиси густо розкидані територією всього парку, всі вони мають приблизно один вигляд, ті самі дерева та кущі, тому вирішили ще пройтися. Територією парку часто пересуваються автомобілями та мотоциклами туристи та працівники які контролюють ситуацію, аби ні накого не натикатися знайшли оазис побільший площею та густіший. Під час приготування вечері використовували два газових пальника, навкруги все виглядало таким сухим, не хотілось по необережності розведення вогнища спалити єдиний піщаний масив в європі. Доволі швидко темніло, тому ще деякий час прогулялись навколо табору спостерігаючи дивовижний захід сонця за бархани та заповзли по наметам.
День 2
Ранок зустрів нас не менш дивовижним сходом сонця, піщаний ландшафт навколо та темні майже чорні хмари через які намагається протиснутись сонце змінює сприйняття і придає унікальну для цього місця атмосферу. Поки снідали, збирали речі та будували план дій на сьогодні хмари змінились на звичайні купчасті та віддалились. Те що побачили виходячи з ліску здивувало, під прямими сонячними променями все навколо стало більш схожим на пустелю, яку зазвичай можна побачити на екранах пристроїв хто чим користується. Значно збільшилась яскраскравість абсолютно всіх навколишніх об’єктів, без сонцезахисних окулярів навіть боляче дивитись на пісок. Разом з цим вже с самого ранку піднялась температура повітря, пісок дуже швидко нагрівається через це пересування сповільнюється, доводиться обирати – взуватися або волочити ноги під піском щоб кожен раз не ступати на підігріту поверхню. В деяких джерелах описано що в літній період пісок нагрівається до 70 градусів цельсія, і можна провести експеримент, закопати в пісок не сильно глибоко звичайне сире куряче яйце, а через годину дві відкопати уже варене.
Рух за таких умов дуже складний, обов’язково потрібно при собі мати головний убір, сонцезахисні окуляри та закривати всі частини інші тіла одягом, а якщо хочеться позасмагати – тоді прихопити заздалегідь спеціальній сонцезахисний крем. Також потрібно пам’ятати про значно більшу витрату води організмом в спекотний час, нам пощастило і в перший день подорожі було прохолодно, запаси води закінчувались в звичайному режимі. Але зараз Бог Ра обрушив всю свою міць здавалось прямо на нас, до фінішу з місця ночівлі всього 3 години ходу, витратили більше води ніж за попередній день. На території самого парку немає місця де можна поповнити запаси води, тому плануючи маршрут потрібно заздалегідь це враховувати та брати додаткові літри, приблизно 5 на людину в день.
Сонце не переставало пекти а ми рухатись, зібравши останні сили в кулак перед цим переглянувши GPS вже майже дочелепали до кінцевої точки, поблизу кпп майже весь пісок забруднений колючою травою, сухим сміттям та голками з хвойних дерев, швидкість пересування ще сповільнилась. Під час руху а також зранку поблизу табору помітили дивні сліди, говорять на території парку проживають вовки, дикі кабани, зайці і ще безліч різноманітних видів тварин. Сліди частково заметені піском, тому важко розібрати хто приходив вночі до табору перевірити що в нас залишилось після вечері. Також серед можливих небезпечних представників фауни можна виділити гадюк та каракуртів, слід заздалегідь прорахувати всі ризики – ознайомитись з тим що робити аби зменшити вірогідність зустрічі з ними а також як діяти коли натрапили.
Ось за барханами почали виднітись сліди цивілізації, помітили цікавий вказівний знак що направляє стрілки до всіх відомих і невідомих пустель всього світу. Тут же поруч знаходиться декілька великих білбордів з усією потрібною інформацією туристам. Привернув увагу білборд на якому зображені найцікавіші місця парку, трентину ми знайшли випадково, а от велика кількість цих місць виявилась на іншому боці. Під час планування маршруту краще ознайомитись з цією мапою та включити їх в план. Наприклад ми пропустили місце яке схоже на кратер, хоча один із учасників на ентузіазмі все таки збігав провідати його, коли інші приводились до тями в тіні. Майже завантаживши всі речі до авто підійшов один із працівників парку та запитав сподобалось нам та чи все у нас добре, на що подякували за організацію, підтримку парку в належному стані, особливо чистоту, попрощались і вирушили додому.